Отаман-німець Клеє

«Напишемо листа Клеє
Чорним чорнилом
Що ми його не боїмося
Навіть з цілим полком.»

            Такими фронтовими пісеньками командування польських військ намагалося підняти бойовий дух у своїх військах та зняти страх перед невловимим українським партизаном «Іваном Клеєм»(справжнє ім’я – Йоганн фон Клеє, німець). Уродженець німецької колонії Гартфельд, що під Львовом, сільський мельник за фахом, він, як і ще майже сотня німецьких колоністів Західної України, відгукнувся на заклик молодої української держави стати на її захист.

            До лав українського війська Клеє вступив 1 листопада 1918 року. Революція застала його в м.Любачів, в тамтешньому гарнізоні. На той час він ще не офіцер, а всього лише Генріх австро-угорської армії. Клеє разом з кількома старшинами українцями очолив групу в 30 своїх однополчан. У той час у Львові йшли важкі вуличні бої, однак Клеє вирішив діяти по-своєму. Він сформував партизанський загін і розпочав активно нападати на польські війська на західному пограниччі ЗУНР – в районі Любасів, Рава-Руська та Немирів. «Турбував шановне панство» Клей і на залізниці з Перемишля до Львова. Ось, як згадував тодішній командувач польських військ у Львові: «Відбити український наступ власними силами ми не зможемо. Залізнична лінія з Перемишля день у день зазнає потужних атак. Позиції українців у деяких місцях за кілька десятків метрів від залізничного насипу, вони мають добрий військовий матеріал і не рахуються з боєприпасами».
            Клей був природженим партизанським ватажком. Перед кожним боєм він психологічно налаштовував своїх козаків на те, що атака неминуче завершиться  перемогою, варто лише піти за ним. І вояцтво вірило і перемагало. Ще одним потужним стимулом для партизан було те, що отаман, казав їм що поляки це головна завада перед осягненням їх мрії – власного наділу землі. Цей стимул давав свої результати. Пізніше учасники цього загону пригадували, що польські підрозділи будь-що намагалися уникнути безпосереднього бою з озброєним до зубів, добре підготованим і дисциплінованим загоном Йоганна Клеє. Вони погоджувалися воювати будь-ким тільки не з його солдатами. Страх перед галицьким командиром був настільки  великим, що лише вигук під час битви «Там Клеє!!!» міг спричинити панічну втечу поляків з бою.

            Ажіотаж навколо власної персони розпалював своєю поведінкою і сам Клей. Він жорстко подавляв у себе в тилу будь-який опір поляків. Дуже скоро польське населення прикордоння почало розуміти, що коли Клеє зі своїм загоном входить у місто, то його воякам не варто стріляти у спину(як це не раз було у Львові!) чи якось інакше виявляти агресію. Розплата за це буде швидкою та відповідною законам військового часу.

            При цьому він дбав про матеріальне забезпечення свого вояцтва. Причому основний тягар лягав на плечі польських жителів Галичини. Зі сторінок газети «Стрілець», автор О.Назарук: «…В неділю казав: «Хлопці! Сегодня буде фасунг обуви!» після чого обступав костел в першім лучшім місці й виходячим полякам казав роззуватися, а своїм козакам пробувати їх обув…».
            Був також випадок котрий більш характерний для Наддніпрянщини з її отаманією…у грудня 1918 року до групи Клеє приєднуються солдати Яворівського гарнізону УГА. 17 грудня того року за словами очевидців у Яворові спалахнув бунт вояків проти коменданта капітана Близнюка, який часто зловживав владою та грубо поводився до «мужви». Заколот очолив Клеє. Він виступив на стихійному мітингу вояків і запитав, чи не хочуть вони, аби він, Клеє, став їхнім командиром замість Близнюка. Більшість солдатів була «за». Тоді Клеє спитав їх думки стосовно затриманих колег-вояків за розбій. І, діставши дозвіл солдацького віче, наказав розстріляти мародерів на місці…

            До українського загону німецького партизана масово напливають добровольці, й поступово він розростається аж до трьох батальйонів. Станом на кінець 18 року на озброєнні бойовиків у Клеє – майже 2000 австрійських карабінів та 18 кулеметів. До слова одним з організаторів в часи Другої Світової Війни, дивізії СС «Галиччина», Северин Байгерт, служив у загоні Клеє в 1919 році.
            Згодом загін Клеє об’єднують з іншим загоном популярного ватажка Юліана Головінського. У січні 1919 року загін Клеє-Головінський переформовується в 6-ту Равську бригаду. Головінський стає командиром бригади. А Клеє очолює один з куренів.

В подальшому Клеє здійснить ще не один сміливий напад в партизанському стилі на польські опорні пункти, за що після війни навіть на протязі 20 років по закінченню війни Львівська міліція буде тримати в розшуку невловимого «отамана».

В ході наступу армії Галера 6 бригада втратить близько третини свого складу, а курінь Клеє доведеться відновлювати майже з нуля. Під час Чортківської офензиви він знову показав свій талант з’являтися не звідки та туди ж зникати. Після переходу на Велику Україну, бойовий шлях вже  був не такий феєричний, як раніше…пережив епідемію тифу, почергові переходи ГА то до денікінців, то до Червоних. Зимою 1920 року, він мешкав у німецькій колонії Бернсдорф на Херсонщині.
            У квітні він командир куреня в 3-й бригаді ЧУГА. Згодом перехід до вчорашніх ворогів – поляків, котрі стали «друзями» армії УНР. Там він займає посаду начштабу 1-ї стрілецької бригади ім. Сірка(5-та Херсонська стр. дивізія). Завершив свою участь у Визвольних Змаганнях Йоганн Клей разом з галицькими частинами 5-ї дивізії на чолі з генералом Крав сом, перетнувши кордон з Чехословаччиною, де вони були інтерновані…           На завершення слід сказати, що у пам’ять про талановитого командира, командир однієї з боївок УПА(того ж регіону) – Дмитро Куп’як взяв собі псевдо «Клей»…