Історія виникнення Київської групи армії УНР

           

Попри поширену думку, що в середині липня 1919 року до Дієвої армії УНР отаман Ю.Тютюнник привів бл. 4 тисяч повстанців, колишніх Григор’ївців, це не є саме так. Після того як в кінці травня 1919 року основні сили повсталого отамана були вже розбиті частинами Червоної армії, отаман Юрко Тютюнник був керманичем 1-ї бригади повстанців та заступником отамана Григор’єва. Він виступав за концентрований наступ на південну Київщину та поділля для з’єднання з ДАУНР для спільної боротьби проти більшовиків. Однак отаман не послухав свого помічника то почав наступати в кількох загалом протилежних напрямках і після певних перемог та зайняттю ряду міст Херсонщини, Катеринославщини та Київщини, цілком закономірно був побитий ворогом. Бачучи безперспективність подальшої боротьби під началом отамана – Тютюнник очолює патріотично налаштовану частину своєї бригади(всього лише 150 чоловік) та йде рейдом на Київщину…

            Перший бій відбувся в останніх числах травня біля Єлисаветграду, де повстанці розбивши місцевий червоний загін добули в бою 2 кулемета і продовжили рух на північ. Далі були бої під Новомиргородом та Шполою, де повстанцям довелося приймати бій з частинами 7-го радянського полку. Певний час козаки Тютюнника відпочивали в селі Козацьке, однак їх відпочинок перервали прибуття в навколишні села та містечка більшовицьких частин. 6 червня, у ночі, Тютюнник разом з невеликим відділом здійснив превентивний удар на Звенигородку, де концентрувалася ворожа піхота. Так як ворог не чекав такого то цілий ворожий курінь змушений був відійти на Шполу після удару всього лиш однієї чоти(30-40 повстанців) на чолі з отаманом. По поверненню до Козацького відбувся днем 6-го бій з другим ворожим відділом який силами всього повстанського загону був відігнаний до тієї ж Шполи. Так за один день вигравши два бої отаман здобув значні трофеї: 3 кулемета та 16 коней.

            Наступні два тижні відбувалися бої навколо Звенигородки. Загін Тютюнника в це час також і приймає значні поповнення з місцевих селян. Так тільки з села Кирилівки до загону прилучилося 100 чоловік.

            Ворог намагався спіймати наскоком Тютюнника, але той здійснюючи марш-маневри по 45 верств з одного місця на інше використовуючи селянські підводи, не давав ворогу і шансу на успіх.

            В середині червня в лісі біля Жидівської Греблі, загін Тютюнника натрапив на штаб Незалежницького Ревкому, котрий заявив, що у його підпорядкуванні знаходяться загони отаманів Зеленого, Соколівського, Ангела та ін.. Зрозуміло було, що то не правда, але для зв’язку з іншими ватажками штаб був корисний. Тому формально Тютюнник став у підпорядкуванню штабу, а його загін(понад 300 чоловік) став називатися: «4-та радянська повстанська дивізія».  Щоб зрозуміти чому воюючи проти «радянців» назву загін отримав аналогічну ворогу. Даний штаб був утворений лівим крилом української партії соціалістів-революціонерів(есери), котрі відколовшись стали називатися «боротьбистами». Дана течія виступала за встановлення радянської форми влади в Україні, але без більшовиків. Що правда надалі вони підуть саме на співпрацю з ворогом і стануть політичним проводом отаман Волоха з його «гайдамаками»…

            Після перетворення на «дивізію» загін мав 2 «полки» та «штаб». 1-й полк був на чолі самого отамана Тютюнника та йменувався як «Полтавський»  і мав 125 багнетів та 3 кулемета; інший звався «Верхньодніпровським» на чолі з отаманом Олексою Григор’євим(185 багнетів та 5 кулеметів). Також існувала батарея з 2-х тридюймових гармат.

            Наступним сильним боєм «дивізії» був бій 13 червня за Звенигородку. Бій тривав 5-6 годин та був вдалим для повстанців. Ворог відступив до ст. Звенигородка, звідки був вибитий лише після сильного бою(за свідченнями самого отамана було розстріляно більше 20 000 набоїв) ворог відступив. Загалом на Звенигородщині Тютюнник пробув 2 тижні провів дюжину боїв великих та малих боїв. Тут його частина побільшала до 1000 чоловік харчового стану.

            Під Сквирою «дивізія» Тютюнника з’єдналася з «3-ю повстанською дивізією» отамана Дяченка. Спільним боєм вони добули місто та станцію після чого козаки Дяченка влаштували жидівський погром. Штаб Ревкому попросив Тютюнника взяти під контроль «3-тю дивізію», після чого був утворений «2-й радянський повстанський кіш».

            Невдовзі зі Сквири повстанці були вибиті червоними, котрі надіслали сюди свіжі частини. Відступ, як то завжди водиться, привів до значних втрат серед повстанців…

            Після чого Тютюнник за невміле керування «3-ю» усунув від командування отамана Дяченка та призначив командиром О.Григор’єва. Тоді отаман виріш рухатися на захід на сполучення з Дієвою армією УНР, котра тоді вела виснажливу регулярну боротьбу з червоними на західному поділлі…Рухаючись в напрямку Жмеринки Кіш побільшав і напередодні з’єднання мав наступний склад: 3000 багнетів, 325 сабель та 1600 селянських підвод, 3 польових та одна гірська гармати і більше як 100 кулеметів. Це була дійсно ціла партизанська армія…

            В районі Жмеринки діяли частини «Запорозької Січі» отамана Божка, підрозділи з 3-ї дивізії полковника Удовиченка(9-й стр. полк) та частини 6-ї Запорізької дивізії. Червоне командування хотіло тут і робити Тютюнника не давши йому з’єднатися з українським військом, але отаман пустив чутку, що рухається на Гнівань, а сам скорим маршем в 55 верств повз ст. Ярошники до села Тарасівка. При переході через залізничну дорогу відбулася сутичка з ворожим бронепотягом, котрий був підбитий повстанцями та спущений з рейок. В районі Копайгорода 14 липня 1919 року кіш Тютюнника сполучився з частинами дивізії отамана Божка…

            Через два тижні(26 липня) кіш був перейменований на Київську групу армії УНР. Група складалася з 5-ї Київської дивізії(колишня 3-тя повстанська, командир от. О. Григор’єв) та 12-ї стрілецької дивізії(колишня 4-та повстанська, командир от. Безус).