"Хортиця"

Важкий панцирний потяг, колишній радянський "7-й Сумской", захоплений українськими військами у залізничних майстернях Жмеринки в серпні 1919 року. Згодом був переданий команді саморобного панцерника "Запорозька Січ". Старшина, що служив на ньому, так оповідав про цей поїзд:

Панцерник "Січовий Стрілець"

Панцирний потяг "Січовий Стрілець" - колишній російський панцирний потяг №4 конструкції інженера Балля. З грудня 1917 року перебував на ремонті в Одесі. У 1918 році перебував на озброєнні Армії Української Держави. Наприкінці листопада того ж року під Фастовим відвойований військами Директорії в офіцерських дружин, які боронили владу гетьмана. Потому потяг було передано командуванню Осадного корпусу та названо "Січовий стрілець".

Тульська стрілецька бригада ДА УНР

Загальновідомо, що в армії УНР служила значна кількість не українців, тобто тих людей котрі народилися в російських, єврейських, німецьких сім’ях, але при цьому віддано несли службу новій Батьківщині. До таких людей слід віднести генерал‑полковника С.Дельвіга, генерал‑поручника В.Сінклера, генерал‑хорунжого В.Агапієва.

            Однак мало хто знає про існування цілих підрозділів укомплектованих вихідцями з поза меж УНР. Однією з таких є Тульська бригада.

Отаман-німець Клеє

«Напишемо листа Клеє
Чорним чорнилом
Що ми його не боїмося
Навіть з цілим полком.»

            Такими фронтовими пісеньками командування польських військ намагалося підняти бойовий дух у своїх військах та зняти страх перед невловимим українським партизаном «Іваном Клеєм»(справжнє ім’я – Йоганн фон Клеє, німець). Уродженець німецької колонії Гартфельд, що під Львовом, сільський мельник за фахом, він, як і ще майже сотня німецьких колоністів Західної України, відгукнувся на заклик молодої української держави стати на її захист.

Історія виникнення Київської групи армії УНР

           

Попри поширену думку, що в середині липня 1919 року до Дієвої армії УНР отаман Ю.Тютюнник привів бл. 4 тисяч повстанців, колишніх Григор’ївців, це не є саме так. Після того як в кінці травня 1919 року основні сили повсталого отамана були вже розбиті частинами Червоної армії, отаман Юрко Тютюнник був керманичем 1-ї бригади повстанців та заступником отамана Григор’єва. Він виступав за концентрований наступ на південну Київщину та поділля для з’єднання з ДАУНР для спільної боротьби проти більшовиків. Однак отаман не послухав свого помічника то почав наступати в кількох загалом протилежних напрямках і після певних перемог та зайняттю ряду міст Херсонщини, Катеринославщини та Київщини, цілком закономірно був побитий ворогом. Бачучи безперспективність подальшої боротьби під началом отамана – Тютюнник очолює патріотично налаштовану частину своєї бригади(всього лише 150 чоловік) та йде рейдом на Київщину…

Польсько-українська добровольча група

Вивчаючи історію Перших Визвольних Змагань, буває натикаєшся на найнесподіваніші моменти та факти. Ось читаючи книгу Карпуса «Східні союзники Польщі у війні 1920 року» натикнувся на саме такий факт - факт існування польського добровольчого з'єднання в складі армії УНР.

3-тя російська армія ген. Перемикіна

3-тя російська армія ген. Перемикіна

Перші спроби організації антибільшовицьких структур на території Польщі були зроблені в кінці весни 1920 р. 16 червня Савінков повідомляв Врангелю і Струве про можливість російсько-польської «військової угоди». «Військову угоду» було обумовлено «необхідністю, як для поляків, так і для росіян, мати російський національний прапор і російські частини на польському антибільшовицьке фронті. Основою його має бути рішення формувати окремі російські загони під російським командуванням на польській території ».