Доставка для уряду Директорії українських грошей з Німеччини

Як відомо, у 1919 р. український уряд знаходився у складній військово-політичній та фінансово-економічній ситуації. З метою полегшення фінансового становища республіканської влади взагалі й щонайшвидшого набуття коштів, необхідних для українського війська було вирішено доставити великі суми українських грошей з Німеччини, друк яких у 1918 р. замовили ще уряди УНР та Української Держави в німецькій державній друкарні "Reichsdrukerei". Тогочасний міністр фінансів уряду Директорії Б.Мартос з цього приводу згадував, що "з огляду на те, що навіть у Києві важко було організувати друк грошей в достатній кількості", він, "виряджаючи за кордон новопризначеного фінансового агента Г.Супруна, дав йому завдання організувати доставу грошей з берлінської друкарні, хоч би це коштувало дуже дорого".

Борис Миколайович Мартос - 3-й міністр УНР(9 квітня - 27 серпня 1919 року)

Третій універсал ЦР

20 листопада 1917 р. Центральна Рада прийняла ІІІ Універсал, проголосивши створення Української Народної Республіки. В Універсалі наголошувалося, що УНР, до якої тепер належить 9 губерній (Київська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська , Холмщина та частини Курської і Воронезької губерній) не відділяються від Росії, проте віднині вся влада належать тільки ЦР та Генеральному секретаріату. Окрім того, ІІІ Універсал відміняв приватну власність на землю, встановлював 8-ми годинний робочий день, запроваджував державний контроль за промисловою продукцією. Згідно з новим документом, смертна кара скасовувалась, а політичним арештантам проголошувалась амністія, зміцнювались права місцевого самоврядування, закріплювались загальнолюдські демократичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості особи і помешкання, можливості вживання місцевих мов у стосунках з усіма установами. Росіянам, євреям, полякам надавалися права на національно-персональну автономію, а всі інші народи, які мешкали в Україні, мали право на вільний розвиток. На 9 січня 1918 р. були призначені вибори до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

ІІІ Універсал став першим самостійним державно-правовим документом України, для якого характерна конституційна спрямованість.

Текст універсалу:

Відозва Директорії Української Народної Республіки (15 листопада 1918 р.)

Відозва Директорії Української Народної Республіки (15 листопада 1918 р.)

Громадяне!

Генерал російської служби П.Скоропадський, порозумівшись у квітні 1918 року з німецькими генералами, штиками німецьких, — тоді ще не вільних підлеглих їм салдатів, — назвавшись гетьманом, захопив владу на Україні й скасував Українську Народню Республіку.

З того менту зачалось нищення всіх народніх прав та нечувані знущання над демократією України жандармів і поліцаїв старого царського ладу. Клясова помста поміщиків та буржуазії дійшли до такої міри, якої не знав і царський режим.

Грамота гетьмана П.Скоропадського про федерацію України з Росією 14 листопада 1918 р.

Викладаю текст грамоти гетьмана Павла Скоропадського про федеративний союз України та Росії виданий у цей день 95 років тому.

Чугуївське юнкерське повстання 26-28 грудня 1917 року

Чугуївське вiйськове училище було одним з 9 вiйськових навчальних закладiв на Українi, якi готували досвiдчених офiцерiв. Це училище було засноване ще в 1865 роцi i вступали до нього в переважнiй бiльшостi вихiдцi з українських родин. Училище мало славнi українськi традицiї, пов'язанi з викладанням у ньому протягом 1905–1914 рокiв видатного громадського та вiйськового дiяча, науковця, вiдвертого нацiоналiста генерала Астафьєва (Остапури-Степового) (136,с.30). Фактично завдяки його старанням в армiї УНР 1917–1920 рокiв опинилися такi яскравi постатi, як командир Запорiзького корпусу полковник Болбочан, випускник Чугуївського училища, та iншi.

Начальник Чугуївського військового училища - генерал Протозанів Тарас Михайлович

Дві битви за станцію Лозова (26-30.12.1917 р за н.с).

На 1917 рік селище Лозова, з причини свого важливого розташовування, займала чільне місце у планах різних політичних сил. Ситуація на той час склалася так що контроль над Лозовою відкривав шлях на Донбас, Полтаву та Катеринослав. Це розуміли в Києві, це розуміли в Харкові та Москві. Тому обидві сторони робили все можливе для збільшення своєї сили в даному регіоні.

"Хортиця"

Важкий панцирний потяг, колишній радянський "7-й Сумской", захоплений українськими військами у залізничних майстернях Жмеринки в серпні 1919 року. Згодом був переданий команді саморобного панцерника "Запорозька Січ". Старшина, що служив на ньому, так оповідав про цей поїзд:

Панцерник "Січовий Стрілець"

Панцирний потяг "Січовий Стрілець" - колишній російський панцирний потяг №4 конструкції інженера Балля. З грудня 1917 року перебував на ремонті в Одесі. У 1918 році перебував на озброєнні Армії Української Держави. Наприкінці листопада того ж року під Фастовим відвойований військами Директорії в офіцерських дружин, які боронили владу гетьмана. Потому потяг було передано командуванню Осадного корпусу та названо "Січовий стрілець".

Тульська стрілецька бригада ДА УНР

Загальновідомо, що в армії УНР служила значна кількість не українців, тобто тих людей котрі народилися в російських, єврейських, німецьких сім’ях, але при цьому віддано несли службу новій Батьківщині. До таких людей слід віднести генерал‑полковника С.Дельвіга, генерал‑поручника В.Сінклера, генерал‑хорунжого В.Агапієва.

            Однак мало хто знає про існування цілих підрозділів укомплектованих вихідцями з поза меж УНР. Однією з таких є Тульська бригада.

Отаман-німець Клеє

«Напишемо листа Клеє
Чорним чорнилом
Що ми його не боїмося
Навіть з цілим полком.»

            Такими фронтовими пісеньками командування польських військ намагалося підняти бойовий дух у своїх військах та зняти страх перед невловимим українським партизаном «Іваном Клеєм»(справжнє ім’я – Йоганн фон Клеє, німець). Уродженець німецької колонії Гартфельд, що під Львовом, сільський мельник за фахом, він, як і ще майже сотня німецьких колоністів Західної України, відгукнувся на заклик молодої української держави стати на її захист.

Історія виникнення Київської групи армії УНР

           

Попри поширену думку, що в середині липня 1919 року до Дієвої армії УНР отаман Ю.Тютюнник привів бл. 4 тисяч повстанців, колишніх Григор’ївців, це не є саме так. Після того як в кінці травня 1919 року основні сили повсталого отамана були вже розбиті частинами Червоної армії, отаман Юрко Тютюнник був керманичем 1-ї бригади повстанців та заступником отамана Григор’єва. Він виступав за концентрований наступ на південну Київщину та поділля для з’єднання з ДАУНР для спільної боротьби проти більшовиків. Однак отаман не послухав свого помічника то почав наступати в кількох загалом протилежних напрямках і після певних перемог та зайняттю ряду міст Херсонщини, Катеринославщини та Київщини, цілком закономірно був побитий ворогом. Бачучи безперспективність подальшої боротьби під началом отамана – Тютюнник очолює патріотично налаштовану частину своєї бригади(всього лише 150 чоловік) та йде рейдом на Київщину…

Польсько-українська добровольча група

Вивчаючи історію Перших Визвольних Змагань, буває натикаєшся на найнесподіваніші моменти та факти. Ось читаючи книгу Карпуса «Східні союзники Польщі у війні 1920 року» натикнувся на саме такий факт - факт існування польського добровольчого з'єднання в складі армії УНР.

3-тя російська армія ген. Перемикіна

3-тя російська армія ген. Перемикіна

Перші спроби організації антибільшовицьких структур на території Польщі були зроблені в кінці весни 1920 р. 16 червня Савінков повідомляв Врангелю і Струве про можливість російсько-польської «військової угоди». «Військову угоду» було обумовлено «необхідністю, як для поляків, так і для росіян, мати російський національний прапор і російські частини на польському антибільшовицьке фронті. Основою його має бути рішення формувати окремі російські загони під російським командуванням на польській території ».

Полковник О.Удовиченко

Удовиченко Олександр Іванович

(20.02.1887 – 19.04.1975)

В даному пості я розповім про генерал-хорунжого армії УНР – Удовиченка Олександра Івановича. Талановитого офіцера, котрий мав іскру генія і керував довіреними йому частинами з усією покладеною на нього відповідальністю.