Чугуївське юнкерське повстання 26-28 грудня 1917 року

Чугуївське вiйськове училище було одним з 9 вiйськових навчальних закладiв на Українi, якi готували досвiдчених офiцерiв. Це училище було засноване ще в 1865 роцi i вступали до нього в переважнiй бiльшостi вихiдцi з українських родин. Училище мало славнi українськi традицiї, пов'язанi з викладанням у ньому протягом 1905–1914 рокiв видатного громадського та вiйськового дiяча, науковця, вiдвертого нацiоналiста генерала Астафьєва (Остапури-Степового) (136,с.30). Фактично завдяки його старанням в армiї УНР 1917–1920 рокiв опинилися такi яскравi постатi, як командир Запорiзького корпусу полковник Болбочан, випускник Чугуївського училища, та iншi.

Начальник Чугуївського військового училища - генерал Протозанів Тарас Михайлович

У 1917 роцi лише половину юнкерiв Чугуївського училища становили українцi. Очолював училище генерал Т.Протозанiв, який у 1919 роцi загинув разом зi штабом Пiвнiчної групи армiї УНР. Його помiчником був пiдполковник Ашахманiв, майбутнiй викладач Вiйськовї академiї iменi Фрунзе. За штатом в училищi було 300 юнкерiв та близько 30 офiцерiв-викладачiв.

Чугуївськi юнкери досить уважно стежили за подiями в Росiї i навiть, коли в Москвi мiсцевi юнкери та студенти 28 (10) листопада — 3 (16) грудня пiдняли збройне повстання проти бiльшовикiв, то чугуївцi збирались вирушити їм на допомогу. Пiсля того, як до Харкова прибули росiйськi революцiйнi вiйська В.Антонова-Овсiєнка, юнкери вирiшили роззброїти їх. Ось що, зокрема, писав про тi подiї один з харкiвських керiвникiв червоної гвардiї Ф.Минайленко:

Есер Лебедєв, колишнiй морський мiнiстр в урядi Керенського, разом iз створеним з його участю "Комiтетом врятування батькiвщини i революцiї" виїхав до Чугуєва, де було юнкерське училище, маючи намiр пiдняти його i силою багнетiв зберегти владу Тимчасового уряду в Харковi.Харкiвський комiтет РСДРП (б) вжив необхiдних заходiв перестороги. П.А.Кiн, голова виконкому Ради робiтничих i солдатських депутатiв, повiдомив штаб, щоб загони Червоної гвардiї негайно готувались до виступу в напрямi Чугуєва. Частина червоногвардiйцiв була послана рити окопи, робити загородження на околицях мiста

Для Харкова виступ чугуївських юнкерiв був повнiсiнькою несподiванкою. В.Антонов-Овсiєнко видiлив на лiквiдацiю виступу загiн Ховрiна в 300 багнетiв, який складався з матросiв, петроградської та тверської червоної гвардiї. У Харковi було зiбрано до 400 мiсцевих червоногвардiйцiв.

Харкiв'яни, якi ще хворiли "самостiйнiстю" вiд петроградських та київських бiльшовикiв, вирiшили самi розправитися з юнкерами. Про подальшi подiї можна дiзнатися зi спогадiв червоногвардiйцiв І.Котигорошка та А.Козаченка:

"Харкiвськi робiтничi загони, хоч i озброєнi поганесенькими берданками з двома-трьома патронами, сiли на потяг i виїхали зустрiчати "гостей". Деякi робiтничi загони iнших заводiв пiшли в обхiд.Доїхали до ст. Мохнач i спинилися. Нас повiдомлено, що юнкери, озброєнi артилерiєю i iншою зброєю, засiли в лiсi. Порадившись, загони вирiшили зразу не виступати, а повернутися до Харкова на допомогу. Так i було зроблено. На другий день уранці разом з солдатами воєнних частин, якi приєдналися до нас, рушили знову проти юнкерiв. Ну, тут нам довелося добре "посваритися". Всiх юнкерiв, якi не втекли, i було роззброєно".

Що ж сталося насправдi? Юнкери 27 (14) грудня вирушили до Харкова, однак пiд мiстом були зупиненi червоногвардiйцями. І тi, i iншi, будемо вiдвертi, дещо злякалися. Юнкери повернулися до Чугуєва, де були розпущенi. Третина їх виїхала до Полтави з метою вступити до будь-якої української частини. Близько 200 юнакiв залишилося в училищi, оскiльки дiстатись додому чи на Дон були не в змозi. Червоногвардiйцi повернулись до Харкова, де попросили допомоги у В.Антонова-Овсiєнка. Той видiлив для походу на Чугуїв загiн Ховрiна, однак завдяки цьому підпорядкував харківських червоногвардiйцiв собi в обхiд мiсцевої бiльшовицької верхiвки.

28 (15) грудня Ховрiн з об'єднаним загоном у 600 бiйцiв увiйшов до Чугуєва. Ховрiн заявив, що в тому разi, коли вони не здадуться, вiн накаже стрiляти по училищу з гармат. Юнкерам, яким не надано було жодної пiдтримки з боку вiйськ Центральної Ради, довелося скласти зброю. Усiх роззброєних юнакiв у кiлькостi 150–180 осiб Ховрiн вiдправив до Москви. Подальша їхня доля, на превеликий жаль, нам невiдома. Не виключено, що багато хто з чугуївських юнкерiв у Москвi був розстрiляний. Того ж дня Ховрiн повiдомив Антонову-Овсiєнку про начебто "одинадцятогодинний бiй у Чугуєвi та 900 роззброєних юнкерiв". Пiсля Чугуєва загiн Ховрiна остаточно розклався, а тому В.Антонов-Овсiєнко поступово його розформував.